Кілька слів про плагіат
Уже другий рік поспіль я стикаюсь з одним й тим самим явищем. Мої поетичні твори передруковують собі в блоги чи на тематичні форуми без вказання мого авторства.
Олеся (анонімно) ↓
«Вілаґ почуттів» – наймасштабніший збірник сучасної української поезії
поціновувачка етнології ↓
«Жіноче тіло у традиційній культурі українців»: наукова праця про інтимне життя наших прабабусь
Берегиня Одесщины (анонімно) ↓
«Жіноче тіло у традиційній культурі українців»: наукова праця про інтимне життя наших прабабусь
Антоніна Спірідончева ↓
«Вілаґ почуттів» – наймасштабніший збірник сучасної української поезії
Сашко/235 ↓
«Вілаґ почуттів» – наймасштабніший збірник сучасної української поезії
Антоніна Спірідончева ↓
«Вілаґ почуттів» – наймасштабніший збірник сучасної української поезії
Сашко/235 ↓
«Вілаґ почуттів» – наймасштабніший збірник сучасної української поезії
Сашко/235 ↓
«Вілаґ почуттів» – наймасштабніший збірник сучасної української поезії
Світлана Костюк (анонімно) ↓
Літературний клуб «Київ ПОЕТажний» виступив на Медвіні
Слон (анонімно) ↓
У Літературного клубу "Київ ПОЕТажний" гарна новина: вийшла друком книга поезій "Пензлі різнобарв"
Уже другий рік поспіль я стикаюсь з одним й тим самим явищем. Мої поетичні твори передруковують собі в блоги чи на тематичні форуми без вказання мого авторства.
На днях мені пощастило вибратись на цікавий літературно-музичний захід – так би мовити на інших подивитись і себе показати – літературно-музичний перформанс «Дисонанс емоцій», організований гуртом творчих людей, які називають себе творчим об’єднанням «FirstStep».
Очень часто в фильмах-боевиках второстепенный герой, давший главному герою бескорыстную, не прошенную, иногда вообще мелочную помощь – погибает от рук антигероя.
До речі, "Весна-поетеса" відзначена на 12-му міжнародному книжковому ярмарку "Книжковий світ – 2009" (Медвін) в конкурсі "Книжковий дивосвіт України" як "дебют молодого автора". Так сталось, що у мене є поетична збірка, яка восени минулого року вийшла у видавництві "Факт". "Весна-поетеса" – мені самій вона видається дуже сонячною і світлою, проте, ніж розповідати своїми словами, я краще передрукую рецензію на неї.
Просто вірш, без пояснень, додаткових роздумів, зіркових відступів, реклами чи чогось там ще...
Словом, свято Різдва вийшло якимсь несправжнім, нещирим. Можна, звісно, говорити, що школа не може замінити родину, що в усьому винні погана соціальна і національно-виховна політика держави і, як хтось дуже влучно назвав цей засіб комунікації – »зомбоящик». Але, напевне, проблема лежить взагалі в іншій площині: чи не час визнати, що минуле пора відпустити в минуле і не триматись за нього, як за щось рятівне?
Це запис у блозі, тому він дуже суб’єктивний, і взагалі цілком може бути, що про це вже говорили багато разів до мене, але отакі в мене склалися думки про сучасне Piздво.
Усе колись робиться уперше, так само і перший запис у блозі.
Мабуть, в ньому має бути привітання (Привіт! Рада усім читачам!), трохи про себе (Антоніна Спірідончева, "Весна-поетеса" – коротко, ніби теги через кому). Не хочу робити цей перший запис інформаційно-обтяжливим чи рекламним (залишу це на потім :), тому зараз просто опублікую свій вірш, у якому Дід Мороз не ясно що хоче від дітлахів...