Кілька слів про плагіат
Уже другий рік поспіль я стикаюсь з одним й тим самим явищем. Мої поетичні твори передруковують собі в блоги чи на тематичні форуми без вказання мого авторства. Спочатку я з цим пробувала воювати: писала коментарі і приватні листи власникам тих постів. Але швидко зрозуміла, що це не має сенсу. Бо зникають одні пости (або додається моє прізвище), натомість з’являються інші в інших місцях.
З одного боку мене дуже тішить, що моя творчість подобається деяким користувачам інтернету. І по великому рахунку я не проти, щоб їх передруковували, але я б дуже хотіла, щоб моє прізвище під моїми творами таки фігурувало.
Втім, я пробувала зрозуміти, чому це відбувається і хто це робить. Переглядаючи ті блоги і форуми, я дійшла висновку, що беруть мої твори і не вказують авторство в основному дівчата шкільного віку або трохи старші.
Гадаю, причин «забування» вказати автора щонайменше три. По-перше, незнання основних засад авторського права і наївне нерозуміння цінності авторства, зв’язку «автор-твір», зрештою – почуттів автора. Як для юного віку, це можна зрозуміти.
По-друге, коли я бачу, що в блозі дівчина пише про щось своє інтимне і ілюструє це моїм віршем, я допускаю, що у свою інтимну сферу вона не хоче впускати ніяких сторонніх людей, в тому числі й автора «ілюстрації». Бо це – «тільки її» почуття і переживання.
Про третю причину я б сама ніколи не здогадалась, бо вона мені малозрозуміла і лежить десь на рівні психо-якоїсь науки. Я про це прочитала в одному з есеїв Оксани Забужко ("Апологія поезії в кінці ХХ століття"), цитую: «...покличуся на один прецікавий і досить розповсюджений феномен, що його можна б умовно назвати «дитячим плагіатом». ...коли діти з розвиненою уявою, захопившись яким-небудь віршем, старанно переписують його власною рукою і переможно біжать із тим аркушиком до тата-мами хвалитися: «Гляньте, якого я віршика написав!» Наскільки я розумію, пояснення феномену в тому, що вірш виявляється настільки близьким, що «маленький плагіатор» підсвідомо не вважає його чужим. Не знаю, наскільки це явище зберігається у віці моїх читачів-передруковувачів, яким, як мені здається, не менше 12-ти років, але щось подібне допускаю.
Про справжній плагіат, коли навмисно чуже видається за своє, я зараз не буду говорити. Все ж хочеться вірити, що твори передруковуються без вказання імені автора – не зі злим умислом.
Як би там не було, хочу попросити:
Шановні мої читачі!
(і не лише мої)
Будь-ласка, будьте уважніші у поводженні з творчістю інших людей. Якщо вам дійсно щось подобається настільки, щоб розміщувати це у своїх записах, то хоча б із вдячності, що це вже кимось створено (а не вами), ставтеся до творця з елементарною повагою. Авторство треба вказувати і з етичних міркувань, і за законом.
Зрештою, спробуйте поставити себе на місце автора і уявити, що ваш твір (ваші ідеї, почуття, ваш світ, ваші якісь старання нарешті) хтось опублікував під своїм ім’ям (тупо перекопіпастив) – як воно? приємно? Чи інший розвиток подій – хтось зайде сторонній на вашу сторінку і вкаже вам на плагіат. Теж, мабуть, приємного буде мало.
Давайте якось цивілізовано і правосвідомо підходити до питання передруку чужих творів.
п.с. Цей пост опубліковано на чотирьох ресурсах, де я розміщувала свої твори.