Народження "Афродити"
В морі м’яка перламутрова піна
Ніжно гойдає на хвилях красуню.
В золоті кучерів білі перлини,
Тіло струнке і насичене юнню…
Ще не відкрились дівочому зору
Ні узбережжя, ні чорні дві скелі…
Шовком безкрає хвилюється море,
Слабкість п’янка серед хвильок веселих…
Вона – народилась!
Чи з піни морської, чи з моєї уяви, чи з кропіткої праці дизайнера «Самміт-книги», чи усе разом… І вийшла з моря на сонячний берег.
Повна назва книги «Афродита. Жіноча еротична поезія. Античні міфи у сучасній обробці». Тут вміщено 14 поетичних творів про богиню краси і кохання Афродиту, які ілюстровані класичними творами мистецтва. Книга, безумовно, призначена для дорослої аудиторії, адже і тексти, і ілюстрації в ній – не для школярів.
Загалом «Афродита» вийшла розкішною, повноколірною, претензійною, як і належить богині краси і кохання.
Мало хто знає, що «Афродиту» я написала великою мірою по приколу. Мені було дуже весело стібатися над еротичними сценами чи складними стосунками богів на фейсбуці. Ще цікавіше було занурюватись в епоху і викладати мозаїку міфічних сюжетів, історичних реалій, тогочасних гендерних і сексуальних стосунків, виводячи з них ідеальну жінку – Афродиту.
Оскільки на «Афродиту» одразу був читацький запит, то й твір я хотіла зробити повнокровним, цілісним, майстерно зітканим та інформативним (щоправда, не для шкільної програми). Тож для мене було важливим виписати пейзажі красивими і заманливими, характери – непересічними, а інтимні сцени не банальними; розгорнути історичне тло і створити для читача ефект присутності в тому далекому часі.
Їм на шляху розійдуться дерева,
Вивезуть коні наїзників ревних,
Воїнів грубих. По лісу надсадно
Мчатиме грім чоловічого стада.
Рухи звірячі їх, шкури потворні,
Хрип виривається з дикого горла.
Спійманий вітер метає зі злості
Зв’язане, сплутане довге волосся.
Впізнаєте скіфів?
Але книга – перш за все про Афродиту, в якій я намагаюсь побачити звичайну жінку. Я сюжетно проводжу богиню від народження з піни морської через любовні пригоди, розчарування, інтриги, змагальність з іншими жінками і врешті життєву втому – аж до повернення цноти, після чого вона знов розквітне і почне все спочатку. Дивовижна здатність жінок до самовідновлення.
Вже вітер до берега гладь морську стеле.
Стрибнула богиня у воду прозору,
Плескається. Очі вже сині, як море…
Виходить на берег, тримаючись скелі –
Незаймана, знов молода і весела,
У кучерях пружних виблискують зорі.
У Афродити, як відомо, було багато коханців. Проте в книзі я зупинилась лише на трьох, які, наче хірургічно розділені, символізують три основні види кохання жінки до чоловіка:
Адоніс – як високе сердечне почуття
І очі зелені, гаптовані сонцем,
Дивились на мене покірно і ніжно.
Адоніс зборов у собі протиборця,
Лиш вітер полохав на одязі брижі…
І я вже готова була розчинитись
В словах його тихих і мужніх обіймах,
Торкатися пальцями вип’ятих вилиць,
Тулити чоло до грудей його білих…
Арес – як тілесна насолода від близькості
– Мій друже, ти знаєш, яким я був левом,
Коли волочив Афродиту у ліжко?!
І як пригиналися скрушно дерева,
Коли, сміючись, ми звертали з обніжку?
І гордість моя — така пишна, як грива,
Гойдалась в повітрі і тьмарила розум.
Ріка почуттів так вривалась у гирло,
Що, спраглі, тримались на віддалі кози.
Гефест – як подружнє життя за звичкою
– Буденність, сестрице, мов злизує барви.
Мій шлюб такий бідний на зваби та ігри.
Гефест – хоч коваль і з вогнем має справу
І серцем палає до мене безмірно –
Але ж він боїться торкнутись рукою
Плечей моїх білих чи випнутих стегон,
Коли із ковальні приходить в покої
І спати лягає – сумний і непевний.
У міфах богині постають вольовими і владними, хоча у давній Греції жінка була притіснена, дискримінована. В «Афродиті», яка цілковито присвячена жіноцтву і жіночності, і сама богиня, і інші героїні займають домінантне становище. Втім, заради об’єктивності показано і дискримінованих жінок, які проживають свій вік з чоловіками, що
Жінку свою закриває у хаті
З правом родити, але не кохати!
і тих, що вирішили вирватись з-під чоловічого гніту.
– Доню, не мусиш зітліти в покорі,
Подруг бери і пливи з ними в море.
Краще прожити в жіночому плем’ї,
Ніж загнивати у ямі сімейній.
Оскільки книга «жіноча», я не могла оминути й інші яскраві античні жіночі типажі. Тут Гера, як володарка великого майна, може запропонувати якомусь хлопцеві Азію. Безсердечна Афіна оцінює вигоди і комерційні інтереси, розв’язує корисливі війни.
Старим полководцям Афіна давала поради:
– Вам Троя потрібна померлою, стертою в порох,
Щоб золота дивні багатства змогли ви забрати,
Доцільніший тут шлях війни і розрух, а не торгу.
Артеміда – втілення античного фемінізму, борчиня за жіночі права і володарка вічної цноти.
– Ну я ж феміністка затята! – Я знаю. –
І не поступлюся ні крайцем свободи,
Яку я собі відборола в змаганні
Із тими, хто б жінку тримав в загороді.
Я знаю, що мушу показувать вміння
До зброї, доводити влучність і спритність,
Щоб жоден не мріяв в своїх сновидіннях,
Що буду мужській його силі коритись.
З’являються тут і амазонки: спершу наївні і романтичні, а згодом – безжалісні мужовбивці, що заперечують кохання.
– В нас тут степ і простори,
В нас тут царство злих дів,
Що взялися до зброї
І підкорюють гнів.
В нас мужі тут стадами
Оперезують край –
Лиш оточуй і в стайню
Чи у двір заганяй!
Поки зніжене тіло
Афродита ота,
Мов незаймана діва,
У хітон огорта –
У сорочці і штанях
Із цупких полотен
Амазонка повстала
Гонить вітер конем.
Кожен твір у книзі містить еротичні сцени. Я слідкувала, щоб вони не були одноманітними. Є легші і жорсткіші, є чуттєві та іронічні, є потворні і навіть огидні (на наш сьогоднішній смак). Річ у тім, що у давній Греції панувала розпуста (яку потім з деякими змінами перейняли і римляни). Тут був увесь спектр лгбт-стосунків, розповсюджена жіноча і чоловіча проституція, культ красивого тіла, влаштовувались оргії на честь Діоніса тощо. Насправді в «Афродиті» відображена незначна частина того еротичного розмаїття, що панувало у давній Греції, а рівно стільки, скільки вимагали сюжети. Але я постаралась хоча б побіжно розповісти і про гімнасій, і про симпозіум.
В «Афродиті» я не ставила собі за мету передати усю точність міфів чи історичних даних, зробити «посібник» з міфології чи історії стародавнього світу. Я лиш хотіла створити гарну читабельну книжку з яскравими естетично приємними образами і цікавими сюжетами, яка відповідає епосі.
Наприклад, в міфології, залежно від територій і часових проміжків, розрізняють Афродиту-Уранію – богиню високої небесної безтілесної любові, Афродиту-Пандемос – богиню земного тілесного кохання, Афродиту-Порне – повію тощо. А згодом вона стала Венерою. Крім того, різні міфи мають різні версії. Є версії загальноприйняті, конкуруючі, а є маргінальні. У своїй же книзі я виводжу узагальнений образ Афродити, що випливає з різних відомих міфів. А детальне розкладання образу богині по поличках – справа філософів чи вузьких спеціалістів з міфології.
Якщо міфи стосуються грецьких і негрецьких територій, я обираю більш «грецькі» версії. Наприклад, найбільш «грецькою» (але не найбільш вірогідною) версією походження слова «амазонка» є його значення «безгруда», начебто жінки позбавлялися однієї груді, щоб не заважала стріляти з лука. Саме ця версія і висвітлена в «Афродиті». Або є кілька версій походження скіфів. Найбільш «грецькою» є нав’язана під час еллінізації Скіфії версія про походження скіфського народу від Геракла і місцевої змієногої богині, дочки Борисфена. Саме цей міф і представлений в «Афродиті».
Геракл знов на подвиги рушив невдовзі,
В далекі краї. Як розказують міфи,
Віддав свою пристрасть чудній Змієнозі –
Дочці Борисфена і матері скіфів.
Коли ж народили царя Таргітая,
Лишив Змієнозі він пояс і лук свій.
Сказав: хай ізмалечку хлопець стріляє,
А лук цей візьме, як проклюнуться вуса.
Утім, мій вірний читач знає, що, крім «Афродити», у мене є й інші «античні» твори, в яких розглядаються більш автентичні версії (які ще не виходили друком).
Часом версії одного міфу настільки різняться сюжетами, що доводиться докласти чималий талант, аби скласти його мозаїку. Так пошук справжнього убивці Адоніса перетворився у інтригуючий детектив.
Іноді я відступаюсь від історичної достовірності задля естетичного ефекту. Наприклад, грекині іноді постають у сорочках, хоча в ті часи вишиті золотом сорочки носили тільки варварки.
Дівчата з’явились в прозорих сорочках,
Сміялися дзвінко від пустощів, жартів,
До всіх красувались в лаврових віночках
І дивним танком попливли по веранді.
Але ніякої проблеми тут немає, адже йдеться про часи, коли культурний обмін між еллінським і варварським світом вже налагоджено. Просто мені подобається образ жінки у довгій сорочці. Коли ж ідеться про білизну – маються на увазі м’які нижні шари одягу (адже білизни в сучасному розумінні тоді не було).
Іноді я й сама вчиняю по-варварськи, граючи із сюжетом. Приміром, момент, де Афродита водить Ареса на шовковому налигачі, виглядає варварством авторки по відношенню до бога війни (!) переможця Ареса. Насправді цей епізод я запозичила у Шекспіра («Венера і Адоніс»), що є варварством лише по відношенню до конструкції сюжету, адже «Венера і Адоніс» були написані значно пізніше і є творчою переробкою міфа під тодішні сороміцькі запити читацької аудиторії Шекспіра.
Оскільки «Афродита» писалася весело, з численними жартами, природно, що в ній багато кумедних, іронічних і саркастичних моментів.
«Повідай, що знаєш про мене, герою!» –
Сміюся. А в нього вже щоки – як маки.
«У нашому селищі люди говорять…
Богине, говорять про тебе усяке…» –
«Кажи вже!..» Він голову в сторону верне.
Відказує, ставши червоним, як вишня:
«Що ти безсоромна, мов п’яна гетера,
А як роздягнешся – тоді ще страшніша…»
(сцена знайомства Афродити з Адонісом)
Для античного світу характерна не лише сексуальна розпуста, але й любов до вина. Герої «Афродити» смакують вино і «по-грецьки», і «по-скіфськи». Майже половину книги займає твір «Афродита і Артеміда: Пиятика на березі моря», де богиня-коханка і богиня-феміністка за вином виливають свою жіночу долю, оповідаючи численні міфічні історії. По ходу вони тролять Зевса, поривають із колишніми, розставляють крапки над «і», щоб злитися у танці із бубном в компанії нестримних до веселощів німф.
Всі твори в «Афродиті», хоч і склають цілу історію, водночас є самостійними і самодостатніми текстами, які я не раз читала на зустрічах літераторів та поетичних заходах.
«Афродита» вперше була представлена на «Книжковому арсеналі». Нині вона є у вільному продажі.
