Ніч починається за ліхтарем...
Ніч починається за ліхтарем
Ніч починається за ліхтарем.
Крутить асфальтну доріжку
Сила коріння високих дерев.
Цокають шпильками ніжки.
Ріжуть цю ніч, як солодкий кисіль,
Довгі начорнені вії.
Радісно йде, мов за кимось з месій,
В темінь щаслива повія.
В думці сміється і мліє у мрії,
Ноги нітрохи не змучені,
Вітер між ними по-літньому віє.
Світлі заплутані кучері
Впали на плечі. Красива й незнана
Так енергійно, піднесено
Йде і в’юнкими худими руками
Ніч з себе змахує весело.
Ангел
Вона, та смуглявка, що зараз іде по алеї –
З думками сама, але так, ніби з кимось (удавано),
Вона, як і безліч звичайних безликих людей,
Безпам’ятно мріє в минулому бути ангелом.
...Як в неї були тоді білі незаймані крила
З м’якесеньким пір’ям... Ті крила – великі і дужі,
Такі, щоби високо в небо здіймати уміли
Її неземну на землі обважнілу душу.
...В житті не фартило, лиш зрідка бувала щаслива –
То, може, не білими крила були, а чорними,
Та якось упала на них божевільна злива?..
Вона би і чорним раділа по-ангельськи. Чом би й ні?
Їй дуже хотілося знати, що в цім її тілі
Жив ангел. А крила?.. – кимсь зрізано / вирвано / спалено,
Обрубки відпали, рубці зажили, і в лініях
Гнучкої спини хтось колись упізнає ангела.
Книжка на ніч
Уже вечоріє, ховається сонце за хмару.
Рожеве проміння стихає, спиняє свій шал
В бавовні небес, щоб віддатися плинові марень,
Аж поки їх сон не здолає, уклавшись в їх шарм.
Є жінка маленька, живе у хрущовці-квартирі.
В кімнаті до шафи притулене ліжко вузьке.
Пора віддаватися шалу (уже вечоріє)
У мріях про щось недосяжне і дуже близьке.
У неї є книжка – уявна, написана часом,
Розкладена пам’ять по главах, довершений твір.
Редактор (сама) уже викреслив зайве (не ласе),
Залишивши найсоковитіших спогадів вир.
У книжці багато рефлексій, чуттєвих фантазій,
Смачні діалоги, інтимніше він грає роль.
Вона так вжилася у книгу, що не розрізняє,
Де в ролі вона ще, а де вже ліричний герой.
У ліжку вузькому по главах читається нá ніч
Укладений в пам’яті твір. – А що далі? – Разóм...
Стулишись плечима... Він кине десятки пристанищ...
До неї... мій рідний... І книга провалиться в сон.