Теплі осінні поезії

Шось надоїли мені всі ті галереї жіночих портретів, озлоблені і нещасні героїні, образи бунтарства... Хочеться чогось простого-простого, теплого і приємного.

Серйозно, про своїх злюк, мабуть, не скоро ще писатиму)))) Хіба про амазонок. :)

А зараз пропоную трішки теплої осінньої лірики. :)

Осінні пензлики

Осінні пензлики малюють день осінній,

Фарбують небо над дахами синім-синім,

І барви сонячні мазками дрібно-дрібно

Кладуть на листя, вікна, мов малята здібні;

Оббризкують доріжки, клумбочки, наддашшя

Густими краплями небесної гуаші,

Червоні пензлі, жовті – теплі і привітні

Пливуть в повітрі і лягають літнім-літнім

Пахучим сумом на долоні і волосся,

Виводять посмішки на лицях, блузах, сонцях,

Золотять ноги, шиї, плечі, губи, пальці

І, вислизаючи, летять в осіннім танці.

Осіння діва

Клюють горобці в споришах насінини,

А голуб купає в піску сизі крила.

У платті червоному діва осіння

Босоніж іде по асфальтових брилах.

Іще декольте дозволяє погода,

І сонце лоскоче засмаглу їй шкіру.

Вона оглядається зверхньо і гордо,

Ступає вже владно і поки що мирно.

Бурштинові кучері скріплює обруч,

І темні, як вишні, всміхаються губи.

Розхристаний вітер звивається й хоче

Здаватися теплим, легким і не грубим.

У парку

Так добре у парку, на лавці присівши –

У розквіті вересня, в лагідній тиші.

Вже сонце як друг – товариське, охоче,

І в щемну красу задивляються очі.

Сполоханий непідперезаний вітер

Кудлатій березі розчісує віти.

На клумбах ромашки скидають зернята

І мужньо під сонцем цвітуть амаранти.

Горить ліхтарями шипшина осіння,

А в когось сьогодні щасливе весілля.

Біжить наречена під струни фонтану,

За нею, з букетом весільним, коханий

І ловить долонями пасма гіпюру

Від пишного плаття. А біля бордюру

Стрічками прикрашені білі автівки

Застигли в чеканні легкої мандрівки.

Під віттям кущів на потертій підстилці

Ще двійко залюблених, в юному віці,

Сплелися у єдності вигинів-згинів,

Та дівчинка пестить спокуснику спину,

Він – пальцями водить по краю спіднички

І часом торкається білих сідничок.

А в когось уже, у любові і ласці

Біляві близнята соплять у колясці.

Осіння красуня

До сонця берізонька крутиться станом,

Обмахує тіні, вхиляється ніжно,

Неначе уперше за осінь – кохана,

Немов обірвала нитки із колишнім.
 

Танцює із вітром в важкому намисті,

У золоті плаття – яскраві смарагди.

Вона після ночі солодка і чиста

І мріє в цю осінь – любити і грати.
 

Всоромлено тягнеться клен до берези.

І поки навколо палає багаття,

Гілками незграбний і досі тверезий,

Підступно цілує розвітрене плаття.
 

Приборкати хоче цю пишну величність,

Що крутить вершечком, прудка і смішлива?

Та ж він нерухомо стояв цілу вічність,

І соки – сто літ, як застигли у жилах.
 

Заплуталась віттям тонким об гілляку

І вирвалась зразу з обіймів, патлата.

Він навіть відчути не встиг переляку.

Щасливий! І бач, не просив і не сватав.