Заметіль (вірш про дружбу)
Заметіль (вірш про дружбу)
Одиноко. Нікого навкруг.
Замела всі дороги зима.
Жодних гостей і шансів на рух.
Накриває, як ночі пітьма,
Хвиля роздумів: хто тобі друг,
Бо здається, що друзів нема.
Хоч копай, хоч мети – все дарма.
Надто глибоко в’їлася фальш.
Заметіль, навпаки, відкрива
Досі схований дружби муляж.
Можна б пити корисність до дна,
Та питво це – ніяка не блаж.
Занесла всі стежки заметіль.
Чорна кава парує теплом.
Чи байдужість, чи втомлений біль
Визирають в холодне вікно.
Втім, прокласти дороги нові
І зробити в житті перелом,
Як ніколи, є шанс, навіть ціль –
Треба чистити сніг все одно.